Описание
Прийміть мене у бісову свою сім’ю поетів!
Не приймете?
Як?! Кажете в віршах моїх замало драматичності в сюжетах?
А щоб вам вилізло, невігласи засрані й супостати!
Отямтеся,
Хіба ж настільки ви тупі, щоб у мені не розпізнати свого брата?!
А я ж пишу, віршую, блядь, віршами…
Це – другий
За два дні, – а вам в житті і досі мало драми?!
О Господи! – (хіба ж тут не згадаєш Бога?!) -
Прийміть мене,
Не гребуйте талантом, ох! – заради усього святого!
Я ж не для себе, а для Батьківщини прошу!
Адже
Невизнання поетів й гребування ними – то справа, ви зі мною згодні? – нехороша.
Прислухайтесь, що ваше серце вам шепоче…
А, вибачте,
Зовсім забув, ви – безсердечні. То чого ж я хочу?!
Ось, що скажу: в людині головне – це її серце.
А я людина.
Людина, котра прагне буть Поетом, а зовсім не якимсь крутим ото літературним перцем.
А знаєте, я зрозумів – мені писати так, як хочу, і без вас чудово.
Отож,
Як вибору я іншого не маю, започаткую, значить, генерацію поетів нову!